Дорогоцінний спадок непохитної віри

Мої спогади про дитинство асоціюються з бабусею, мамою моєї мами. Вона була низенька, худенька, зігнута вниз від важкої праці, неписьменна, але вона дуже багато вклала в моє виховання. Може здатися, що я пишу абсурдні речі, мовляв: що там могла дати бабуся-селянка?! От якби вона обіймала якусь високу посаду, залишила багатий спадок, була якоюсь впливовою особою, тоді можна було б говорити про те, що пощастило з бабусею. Проте я не помиляюся. Мені дійсно пощастило з бабусею, тому що вона щиро любила Бога й із раннього мого дитинства передала мені те найдорожче, що може мати людина — віру в живого Бога!

Так, бабуся не купувала мені дорогих подарунків, бо в неї була мізерна пенсія, не водила мене в ресторани, а, приготувавши просту їжу, сідала біля мене й по картинках із дитячої Біблії розповідала мені про Ісуса, Авраама, Йосипа, Мойсея, Даниїла та інших біблійних персонажів, бо ж прочитати не могла — була неписьменна.

Наш день обов’язково починався з молитви. Батьки йшли на роботу, старші сестрички — у школу, а бабуся вмивала мене, заплітала косички — і ми йшли молитися. По-інакшому вона ніколи не розпочинала день.

А опісля ми співали пісню «Минула ніч і день настав». Моя неписьменна бабуся знала напам’ять десятки християнських пісень і співала їх всюди — готуючи їжу, прополюючи город, розвішуючи білизну. І ці мелодії собі мугикала і я, плутаючись у неї під ногами. Їй не потрібен був магнітофон чи плей-лист у телефоні — бабуся співала від щирого серця, усім своїм єством прославляючи Бога.

А коли мені було три рочки, мама принесла із шкільної бібліотеки «Буквар», і моя неписьменна бабуся в поважному віці стала вивчати літери. Учила сама, учила літер і мене. Важко давалися їй склади, навчитися читати в пенсійному віці — справа нелегка, проте бабуся дуже старалася зводити літери в склади, а склади — у слова. Через пів року вона могла повільно по складах читати — і тоді в нашому домі з’явилася збірка християнських віршів «Небесне проміння радості». Із цієї збірки бабуся вчила мене дитячих віршів про Бога, які десь із чотирирічного віку я стала розказувати в Церкві на служіннях. Так моя бабуся прищепила мені любов до віршів.

Для сучасності дивний той факт, що небагата й неписьменна людина могла передати скарб у майбутні покоління. Але це правда! Бабуся відійшла у вічність, коли я була в старшій школі. З тих пір я закінчила ВУЗ, працюю з дітками більше десятка років, але в моєму серці живе та віра в Бога, яку передала мені моя бабуся. Завдяки її простій науці я не можу розпочати свій день без молитви й читання Біблії, я й досі зустрічаю ранок піснею «Минула ніч і день настав» і служу в Церкві віршами.

Чи жалію я, що в мене не було багатої та впливової бабусі? Ні! Я щиро дякую Богові за те, що мені такі близькі слова апостола Павла: «Я приводжу напам’ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй...» (2Тим.1:5).

Я бажаю, щоб усі бабусі, хто має внуків, змогли передати їм найцінніший та найдорожчий скарб — справжню віру в живого Бога! Цей спадок збагатить їх на все їхнє життя!

Навчімося в цьому суровому та швидкоплинному житті правильно розставляти пріоритети, щоб на схилку прожитих літ могли сказати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведності, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний, і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2Тим.4:7-8).

Оксана ГУДЗЬ

Благовісник, 1,2023